Для батьків

                                      Доброго дня, дорогі батьки!

Ця сторінка мого блогу для вас. Усі батьки хочуть, щоб їхні діти були здоровими,  слухняними, аби добре вчилися, і,  зрештою, виросли хорошими людьми. І як багато залежить здійснення цих ваших мрій, сподівань від вас самих, від нас, дорослих.

Спробуємо потрудитись над створенням особистості вашої дитини разом? Адже діти - це найцінніше, що в нас є.

Ми відповідаємо за тих, кого привели у цей світ...

Як навчитись любити дітей (майже всі впевнені, що це вміють), як зробити так,  щоб дитина  у будь-якому віці хотіла додому, хотіла бути поряд з найдорожчими їй людьми, про мистецтво любити на цій сторінці.


10 фраз, які вчителі хотіли б сказати батькам

Для того, щоб допомогти вчителям та батькам порозумітися, психологи склали топ-10 питань, які стають наріжним каменем у їх стосунках. Ми пропонуємо до вашої уваги перелік з 10 ідей, які педагоги хотіли б донести до батьків своїх вихованців.

1. Дайте шанс новому вчителю. Зазвичай ми з острахом та недовірою ставимося до всього нового. Спробуйте зрозуміти та прийняти нового вчителя, тоді й ваші діти
зможуть це зробити.

2. Вчитель – звичайна людина. Пам’ятайте про те, що вчителі – такі самі люди, як і всі інші. В них бувають вдалі та невдалі дні, поганий чи хороший настрій.

3. Прийміть нові методи виховання. Сучасні діти дуже сильно відрізняються від своїх батьків, коли вони самі навчалися у школі. Навчальні програми та педагогічні методи постійно вдосконалюються. Ви маєте довіритися професіоналам.

4. Немає нічного страшного чи поганого в тому, що ваша дитина стала навчатися гірше. Не тисніть на неї. Особливо часто в середній школі для учнів починається період «американських гірок». Досвід невдач навчить їх у майбутньому долати труднощі.

5. Навчіться слухати. Для батьків їх діти найкращі у цілому світі, і досить часто вони не можуть спокійно слухати критику чи зауваження на свою адресу, сприймаючи це за особисту образу.
6. Домашнє завдання для дітей, а не для батьків. Дитині можна допомагати, але аж ніяк не виконувати завдання замість неї.
7. Цікавтеся успіхами у навчанні та справами у школі, навіть якщо ваша дитина навчається у старших класах. На жаль, батьки першокласників значно частіше спілкуються зі своїми дітьми та їх вчителями.

8. Вчителі теж мають право хворіти. Чомусь не всі батьки готові з порозумінням ставитися до того, що у вчителя може бути лікарняна відпустка. Більшість обурюється, коли вчителя немає на роботі хоча б тиждень.

9. Не дозволяйте дітям обговорювати вчителів. Якщо ви разом із чоловіком чи подругою збираєтесь поговорити про навчання, школу та вчителів, зробіть так, щоб ваша дитина не чула цієї розмови.

10. Звичайно, оцінки – це дуже важливо, але вони не є метою навчання. Не робіть трагедію з поганої оцінки за контрольну. Також не варто надмірно хвалити й за високі оцінки.

Виконуємо домашнє завдання

Часом шкодуємо наших дітей: скільки всього їм задано додому, які складні сьогоднішні програми… Але, тим не менш, домашні завдання потрібно виконувати.

В деяких сім’ях виконання домашнього завдання – це такий-собі ритуал: увечері, коли батьки втомлені приходять з роботи, та й дитина вже починає позіхати, всі гуртом (частіше – мама з дитиною) всідаються «за уроки», і спільними зусиллями гризуть граніт науки. Чи правильно це? Чи мають батьки допомагати дитині виконувати домашні завдання?

Відповідь однозначна – так, але саме допомагати, тобто щось відкоригувати, часом пояснити незрозуміло сформульоване завдання, десь «підштовхнути» на правильну думку, перевірити якість виконання. Але в жодному випадку – не робити завдання за дитину. З двох причин: по перше, вчитель має знати реальні можливості учня; по друге, навчання – це особистий марафон кожного, а не естафета: «хто перший», «хто кращий»?! До речі, такі от естафети часто потім роблять ведмежу послугу, бо дитина може сама переплутати, де її можливості, а де заслуга мами (тата, бабусі, дядька-професора математики).

Перед тим, як черговий раз розв’язати задачу з фізики за своє чадо, подумайте, чого вчите цим дитину: вчите її НЕ мислити, адже ніхто не може мислити, міркувати за когось, так само, як не можна відчувати, любити, сумувати замість когось.

То що ж, не маємо дітям допомагати у виконанні домашніх завдань? – Зовсім ні. Батьки можуть бути біля дитини, коли вона читає чи пише, мають бачити, чим вона займається. Долаючи шкільні труднощі, дитина відчуває потребу у присутності доброзичливої людини. Можна, щоб, наприклад, дитина вголос прочитала матері чи батькові завдання, яке має виконати, адже часто буває, що важке завдання, вимовлене вголос, одразу стає більш зрозумілим. Діти дуже потребують батьківської уваги та похвали, тому Ви можете попросити чадо переказати прочитане, відповісти на запитання, стосовно вивченого матеріалу, - матимете нагоду і перевірити, і похвалити!

Звісно, якщо дитина має запитання, не розуміє матеріалу, батьки мають роз’яснити їй, щоби дитина могла продовжити роботу. Але впоратись із домашнім завданням, з усіма його труднощами – завдання саме учня. Якщо дитина не може цього зробити – доцільніше повідомити про це вчителя, а не виконувати завдання за неї.

Робоче місце школяра

Школяр отримує великі навантаження на організм. Особливо страждають хребет і очі. У школі на уроках за поставою стежать педагоги, а вибір правильного, грамотно влаштованого місця для занять вдома - виключно на совісті батьків.

Почнемо з того, як дитина сидить, коли робить домашнє завдання. Найчастіше - в напівтемряві, за обіднім або письмовим столом, розрахованим на дорослого, і на «дорослому» стільці. Стільниця при цьому перебуває на рівні підборіддя, плечі - вище вух, при цьому в поперековому відділі формується кіфоз (викривлення хребта опуклістю назад). Або дитина сидить боком на краєчку стільця, формуючи собі класичний сколіоз (бічне викривлення хребта). Або тримає книгу на колінах ... Для того щоб вірно облаштувати робоче місце дитини, потрібно знати декілька правил, які допоможуть уникнути безлічі проблем з його здоров'ям - наприклад, з опорно-руховим апаратом, зором.

«Корисне» освітлення. Стіл не можна ставити напроти вікна, - розповідає врачофтальмолог дитячої поліклініки Комсомольського району Світлана Жукова. - Усім відомо, що світло має падати тільки зліва. Можна розташувати джерело світла зліва і ззаду, але ні в якому разі справа - тоді на столі буде повне затемнення. Стіл, що стоїть навпроти вікна, - теж не краще рішення: промені сонця відбиваються від його поверхні, через що очі втомлюються. Якщо іншого варіанту немає, то від вікна стіл повинен стояти на відстані не менше 15 сантиметрів, ідеально - за півметра.

Для того, хто працює за столом, оптимальним джерелом освітлення є настільна лампа з абажуром конусоподібної форми на гнеться ніжці. У разі необхідності можна змінювати напрямок світла, уникаючи засліплення очей.

Якщо дитина носить окуляри, для роботи за компю’тером йому потрібні особливі окуляри з індивідуально підібраним фокусною відстанню. Лампа не повинна бути галогеновою, вона занадто яскрава. При висвітленні такої лампою очі швидко втомлюються. Якщо дитина робить уроки ввечері, однією настільної лампи мало. Не повинно бути різкого перепаду освітлення, тому включайте одночасно і верхнє світло, і настільну лампу, яка повинна знаходитися ліворуч. Потужність лампи рекомендується в межах від 60 до 80 ват. При її покупці загляньте в посвідчення гігієнічної реєстрації (а не тільки в сертифікат), де вказана область застосування. Може, сподобався вам освітлювальний прилад призначений, наприклад, для оптичних робіт.

А комп'ютер куди?

Комп’ютер не повинен стояти на письмовому столі школяра. На ньому, як правило, недостатньо місця для комп’ютера. Отже, відстань від монітора до очей дитини менше рекомендованих 50-70 сантиметрів. Навряд чи знайдеться багато сімей, які зможуть розмістити в дитячій кімнаті відразу два столи, тому як компроміс можна вибрати стіл зі стільницею, розташованої кутом. Тоді монітор займе кут стола і буде перебувати на відстані витягнутої руки. До того ж вистачить місця, де можна писати і малювати.

ДО РЕЧІ. Школярі молодших класів не повинні перебувати за комп’ютером більше 40-45 хвилин в день. А першокласники-шестирічки можуть освоювати комп’ютер всього 15 хвилин в день в другій половині дня.

Меблі повинні бути відповідними!

Основний критерій у виборі меблів для школяра - їх відповідність зросту дитини.

Стільці повинні забезпечувати підтримку спини і одночасно бути зручними.

Ідеальний стілець - той, що допускає регулювання висоти, а також положення спинки і підлокітників. Підлокітники важливі тим, що зменшують навантаження на хребет.

Вибираючи стілець, стежте за тим, щоб він був досить глибоким. Оббивний матеріал повинен виключати ковзання і бути повітропроникним. Слідкуйте за тим, щоб нахил спинки по відношенню до сидіння становив близько 105-1100.

Правильно підібрана висота робочої площини стола повинна бути на рівні висоти передпліччя, зігнутого в ліктьовому суглобі в положенні сидячи.

НА ЗАМІТКУ. Дитина сідає за стіл і ставить руку на лікоть, пальцями намагаючись дотягтися до скроні. Вдалося це зробити без напруги - значить все добре. Якщо пальці виявилися вище скроні або не дістають до нього, значить стіл високий або низький.

Відстань від очей до робочої поверхні при письмі або читанні має складати 35-40 сантиметрів. При роботі з комп’ютером воно повинно бути трохи більше: 45-48 сантиметрів. Оптимальний кут зору по відношенню до робочої поверхні - 50-600. Щоб при роботі з комп'ютером не провисала рука, можливе використання пристосування у вигляді подушечки, закріпленої на підлокітнику крісла.

Молодшого школяра дуже важливо привчити до правильної посадки, тоді у вас не буде проблем в більш старшому віці. Правильна посадка - це, перш за все, пряма спина. Потрібно, щоб дитина повністю сиділа на стільці, а не тулилася на самому краю. Ноги повинні спиратися на підлогу. Сидіти потрібно близько до столу, так як далека посадка викликає викривлення хребта. Монітор комп’ютера повинен знаходитися навпроти дитини, а не збоку.

Темперамент і пам’ять

За визначенням І. Павлова, в основі людської психіки лежить вроджена властивість нервової системи — темперамент. Темперамент — виявлення в житті й діяльності людини типу її нервової системи.

Термін «темперамент» належить Гіппократу й означає в перекладі «співвідношення частин». Гіппократ вважав, що темперамент визначається порушенням у співвідношенні чотирьох головних рідин у тілі людини: крові («сангвініс»), лімфи («флегма»), жовчі («холе») і чорної жовчі («мелане холе»). Так і виникли назви чотирьох типів темпераменту, які збереглися до нашого часу: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Холерика відрізняє підвищена збудливість, неврівноваженість поведінки. Він запальний, прямолінійний. Може бути агресивним. Холерик схильний до бурхливих емоційних спалахів, різких змін настрою. Він енергійний, наполегливий, рішучий, безстрашний. Любить ризик, захоплюючі пригоди й історії. Холерик важко іде на компроміс, не прислухається до думки інших, занадто самостійний. Спить мало, прокидається рано. У їжі невибагливий, може їсти великими шматками. Холерик здатний на необдумані вчинки. Він галасливий і задерикуватий. Але періоди активності змінюються періодами млявості.

Флегматик повільний, мовчазний, спокійний. Фантазує мало, грається спокійно, негаласливо. Не любить ігри, у яких потрібна швидкість, спритність. Розмовляє повільно, з паузами. Не любить нове. Мало рухається, любить поспати, засинає легко, прокидається пізно. Має гарний апетит, у їжі невибагливий. Любить порядок: п'є лише зі своєї чашки, їсть лише своєю ложкою, грається лише своєю іграшкою. Флегматик наполегливий, дисциплінований, слухняний і пунктуальний. Самостійно приймати рішення йому складно, тому він спокійно надає право вибору іншому.

Меланхолік має багатий внутрішній світ, тому часто буває задумливим і сумним. Якщо засмутиться, плаче довго й гірко. Насторожено ставиться до чужих людей, однолітків. Але з тими, кого любить, відкритий, довірливий і добрий. Меланхолікові подобається бути на самоті. Він швидко втомлюється, важко переключається з одного виду діяльності на інший. Засинає пізно, багато фантазує, розмірковує. Зранку прокидається в похмурому настрої. Любить тепло, не любить спорт. Такій дитині потрібно, щоб у родині була людина, якій можна довіритися й отримати розуміння й увагу.

Сангвінік рухливий. Сльози з'являються миттєво, але він швидко заспокоюється. Легко переключається з однієї справи на іншу. Батьків дитини-сангвініка непокоїть її неакуратність, незібраність, несерйозність. Зате такі діти приємні у спілкуванні, фантазери. Сангвінік легко засинає й прокидається, встає рано. Любить рухливі ігри. Бути непостійним — властивість цього темпераменту. Діти-сангвініки миролюбні, не пам'ятають образи, не жадібні.

Немає поганих і гарних темпераментів. У чистому вигляді темперамент проявляється рідко. Людей з яскравим темпераментом не так багато, але вони все ж таки зустрічаються.

Темперамент впливає на обробку та сприйняття інформації, отже, і на основні пізнавальні процеси, зокрема на пам'ять.

Сангвінікові потрібно 5—8 повторень, щоб запам'ятати інформацію, але зберігається вона недовго.

Флегматик потребує 12—13 повторень і запам'ятовує інформацію на все життя.

Холерикові достатньо 4—5 повторень, але він зберігає інформацію дуже довго.

Що стосується меланхоліка, то 17—20 повторів допомагають запам'ятати інформацію, але вона швидко забувається.

Звідси випливає принцип індивідуального підходу до дітей при їх навчанні. Отож, необхідно обов'язково враховувати індивідуальні особливості дитини. Нещодавно у психологічній науці з'явився новий термін — статевий диморфізм. Він означає диференційований підхід до виховання і навчання дітей різної статі. Тобто виявляється, що хлопчики і дівчатка потребують неоднакових підходів у вихованні та навчанні. У перші роки навчання в школі здатність запам'ятовувати краще розвинена у дівчаток через їхній більш інтенсивний розвиток. Тому кількість повторень для заучування навчального матеріалу хлопчиками цього віку має бути більшою. Дівчатка краще запам'ятовують вірші, їм легше даються предмети, що потребують запам'ятовування значної кількості фактів.

· Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим, вони різні за біологічним віком.

· Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір, орієнтується в ньому, а головне, по-різному осмислюють усе, з чим зустрічаються в цьому світі. І, звичайно, не так, як ми — дорослі.

· Коли жінка навчає та виховує хлопчиків (а чоловік — дівчаток), їй мало знадобиться власний дитячий досвід. Порівнювати себе в дитинстві з ними — неправильно і марно.

· Майте на увазі, що дорослий, який сварить дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає людину, що захворіла.

Поради батькам

• Не чекай, що твоя дитина буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою.
• Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив.
• Не зганяй на дитині свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб.
• Не стався до його проблем зверхньо. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому вона важка не менше, ніж тобі.
• Не принижуй!!!
• Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - це його зустрічі з дітьми.
• Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Муч, якщо можеш, але не робиш. Для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
• Дитина - це не тиран, який заволодіває всій твоїм життям, не тільки плід плоті. І крові. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало тобі на зберігання.
• Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би , щоб робили твоєму.
• Люби свою дитину будь-якою - не талановитою, невдахою, дорослим. Спілкуючись з нею, радій, тому що дитина - це свято, яке поки з тобою.

5 шляхів до серця дитини. Поради батькам

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.

Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОПОМОГИ ДИТИНІ

Виконання дитиною домашніх завдань є проблемною сферою для багатьох сімей Часто діти не справляються з підготовкою уроків самостійно ( відволікаються , роблять уроки не на належному рівні або тим чи іншим способом уникають цього), потребують допомоги та контролю з боку батьків.

Стикаючись з подібними проблемами, батьки зазвичай задають такі питання:

1 . Як правильно допомагати дитині у виконанні домашніх завдань ?

2 . Які форми контролю вибрати, щоб це йшло на користь?

3 . Якими можуть бути причини складнощів дитини ?

Нижче наведені стандартні рекомендації та описані найтиповіші причини складнощів при виконанні домашніх завдань . Можливо, вони Вам допоможуть у розумінні та корекції ситуації, що склалася .

ДОПОМОГА І КОНТРОЛЬ

ТИПОВІ ПОМИЛКИ БАТЬКІВ

Є дві типові помилки , які батьки роблять , допомагаючи дитині в чомусь або контролюючи його дії.

1 . Намагаються допомогти дитині , коли вона про це не просила. Керуються при цьому кращими спонуканнями : щоб дитина досягла більш гарного результату, швидше навчилася, відчула підтримку і т.д.

2. Не допомагають, коли, навпаки, дитина просить у чомусь допомогти. Відбувається це зазвичай або в силу того, що батько не помічає непрямих сигналів дитини про те, що потрібна допомога (таких, наприклад, як пхикання, різке захлопування книжки або зошита, скарги «Не виходить!» і інш.) Або через надмірне прагнення батьків навчити дитину самостійності, стійкості , вольовим якостям.

ПРАВИЛА НАДАННЯ ДОПОМОГИ ТА КОНТРОЛЮ

1 . Чим менше допомоги і контролю, тим краще. З тим, з чим дитина може впоратися сама, нехай вона справляється сама.

2. Допомагати і контролювати можна по - різному. Іноді достатньо просто звернути увагу дитини на щось ( «Подивися , чи все у тебе правильно» , «Що тобі ще треба зробити? » , « Нагадую , що після обіду потрібно сідати за уроки » ) , але бувають і ситуації , коли дорослому доводиться фактично робити уроки разом з дитиною. Важливо , щоб допомога і контроль були дозованими і виявлялися по мінімуму. До більш « масованої » допомоги слід вдаватися тільки після того , як не допомогла допомогу в меншому обсязі.

3 . Важливо , від кого виходить ініціатива. Краще приймається та допомога, про яку людина (будь-якого віку , не тільки дитина) попросила сама. Допомога , яку нам надають без нашого прохання , сприймається як тиск. Аналогічна ситуація і з контролем : він приносить користь в тому випадку , якщо дитина зіткнулася з тим , що йому самому складно проконтролювати себе , що він не справляється з цим завданням самостійно і просить допомогти (наприклад, «Мама, перевір цей приклад !”). У цьому випадку зовнішній контроль буде сприйматися як допомога, а не як вторгнення і тиск. Отже, потрібно створювати таку ситуацію, щоб дитина сама попросила допомогти їй в чомусь і перевірити, нагадати і т.д. Якщо дитина не просить допомогти, а , навпаки, із захопленням самостійно виконує якесь завдання, то не слід втручатися, навіть якщо у нього не дуже добре і швидко виходить, «почерк корявий», «очевидна дурна помилка» і т.п. Згадайте себе: Ви ж теж не відразу навчилися всьому, що вмієте зараз, не відразу все робили без помилок.

4 . Якщо дитина просить допомогти їй, то треба обов’язково допомогти (керуючись правилами, описаними вище). Є такий психологічний термін «зона найближчого розвитку» – це дії , які на сьогоднішній день дитина не здатна виконати самостійно , але здатна виконати за допомогою дорослого. Те , що сьогодні входить в « зону найближчого розвитку» , незабаром стане областю самостійності дитини (за умови, що дорослий зможе м’яко і своєчасно послабити і звести до нуля свій контроль). А в «зону найближчого розвитку» увійдуть інші дії , завдання , навички. Фактично саме таким чином відбувається розширення сфери самостійності та компетентності дитини.

5 . Спільні дії повинні здійснюватися в спокійній обстановці , тон батька повинен бути доброзичливим. Якщо прохання дитини про допомогу обертається нервуванням, скандалом, то наступного разу вона докладе максимум зусиль, щоб обійтися без Вас, навіть якщо розуміє, що сама не справляється. Краще уникати також іронії, яку багато діти сприймають як знущання або висміювання, а також не допускати того, щоб спільні заняття зайво затягувалися. Якщо дитину примушувати « доробити, що треба», коли вона очевидно втомилася, то таке виконання завдання супроводжується сильним емоційним дискомфортом, виробляється свого роду «рефлекс уникнення» .

6. Істотним є ставлення до помилок. Часто помилки дитини викликають роздратування у батьків та сварки. У дитини в такому випадку формується страх помилок, який не допомагає, а навпаки, заважає їх виправляти або не допускати. Помилку краще сприймати як свого помічника , що сигналізує про те, що ось над цим і цим ще потрібно попрацювати .

Шановні батьки! Ви – найважливіші люди у житті Вашої дитини, тому підтримка, віра, любов і безпосередня участь у навчанні, вихованні та розвитку дитини є надзвичайно важливою для її майбутнього. Допоможіть своїй дитині зростати творчою, натхненною, неповторною особистістю з активною життєвою позицією, зростати сильною і впевненою в собі.

Допомагайте дитині в навчанні, домагайтеся, щоб вона досконало зрозуміла навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Спробуйте виконати одну-дві подібних вправи для закріплення результату.

Розвивайте увагу, мислення, пам’ять дитини, у будь-якому віці грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості, вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради тощо. Проявляйте інтерес до захоплень Вашої дитини, підтримуйте і розвивайте їх.

Розвивайте волю дитини, привчайте до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність. З розумінням ставтеся до дитячих жартів та пустощів, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення уваги дитини. Намагайтеся зрозуміти її дитячі проблеми і допоможіть розв’язати їх.

Пам’ятайте, що здоров’я Вашої дитини у Ваших руках. Систематично нагадуйте дитині правила безпечної поведінки у побуті та на вулиці, у громадських місцях, на дорозі, на воді. Розповідайте по важливість здорового способу життя, намагайтеся буди в усьому прикладом, тоді дитина повірить у Вашу щирість і зацікавленість цими проблемами. Звертаємо Вашу увагу на організацію відпочинку Вашого сина чи доньки під час канікул. Залучайте дитину до виконання домашніх обов’язків. Цікавтеся тим, як вона проводить вільний час за межами дому. З метою безпеки обмежте перебування Вашої дитини за межами дому у вечірній час.

Будь ласка, приділяйте більше уваги духовно-моральному, культурному розвитку Вашої дитини, – найбільшого чого вона потребує – це спілкування з Вами, почуття захищеності та щирої любові, адже у дитинстві та юності дитина частково дивиться на світ Вашими очима, нехай цей світ буде наповнений красою, добром, гармонією і, незважаючи не на що, вірою ...

Золоті заповіді батькам

---

Шановні батьки! Давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо своїх дітей і бажаємо їм щастя. Ці рекомендації допоможуть вам швидше набути батьківської мудрості.

1.Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

2.Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайтевід неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

3.Ніколі не навчайте тому,учомусамі не обізнані.

4.Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

5.Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

6.Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

7.Ніколи не давайте дитині негативних оцінкових суджень(«ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.

8.Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

9.Не ставтеся до дитини зневажливо.

10.Будьте послідовними у своїх вимогах.

11.Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ УСПІХ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї

1.Сприятливий мікроклімат у родині.

2.Спільна діяльність членів сім’ї.

3.Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.

4.Спільний життєвий світогляд.

5.Оптимістичні настрої родини.

6.Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).

7.Шанування членів родини, повага до старших.

8.Бережливе ставлення до природи.

9.Активна участь дітей у сімейному житті.

10.Відсутність насилля в родині.

11.Збереження родинних традицій і звичаїв.

12.Відбір телепередач, інтернет-сайтів.

13.Любов до читання, створення родинної бібліотеки.

Рекомендації батькам учнів середніх класів щодо підготовки домашніх завдань

1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:

- побутові ( повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять);

- емоційні ( демонструйте віру в дитину, не втрачайте надії на успіх, виявляйте терпіння, не ображайте в разі невдач);

- культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми; разом дивіться навчально-пізнавальні програми, обговорюйте побачене).

2. Слухайте свою дитину: нехай вона читає вголос, переказує те, що треба запам’ятати, перевіряйте знання за питаннями в підручнику.

3. Регулярно ознайомлюйтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю й надання можливої допомоги.

4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій маєте успіх.

5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків повинна бути не оцінка, а знання, навіть якщо ними не можна скористатися сьогодні. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де й коли ці знання стануть у пригоді.

6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших.

7. Пам’ятайте, що,за науково обгрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учні 5-6 класів повинні працювати до 2,5 годин, 7-8 класів — до 3 годин, 8-9 класів – до 4 годин.

8. Створюйте традиції й ритуали родини, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

Пам’ятка батькам обдарованих дітей

• Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду внаслідок своїх розчарувань і невдач.

• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

• Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

• Залишайте дитину одну і дозволяйте їйсамій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

• Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

• Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

• Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі незрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

• Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

• Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

• Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. Не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.
7. Показуйте дитині цікаві місця.
8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї  оселі.
9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
10.Ніколи не карайте дитину приниженням.
11.Купуйте дитині книжки за її інтересами.
12.Привчайте дитину самостійно мислити.
13.Регулярно читайте дитині чи разом з нею.
14.Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
15.уважно ставтеся до потреб дитини.
16.Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
17.Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
18.Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
19.Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
20.Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
21.У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
22.Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
23.Допомагайте дитині бути особистістю.
24.Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
25.Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
26.Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.